Проблеми сексуального насильства над дітьми онлайн і офлайн !!!

Факти про сексуальне насильство над дітьми.

В Україні та Європі кожна п’ята дитина зазнала бодай однієї форми сексуального насильства офлайн. Слід розуміти, що сексуальне насильство — це і небажані дотики, і демонстрація оголених частин тіла чи їхніх зображень, і прохання сфотографуватися без одягу тощо. Також треба усвідомити, що в 90% цих випадків агресором є людина, яку дитина добре знає (близький родич, друзі родини, тренери тощо). А це значить, що небажання дитини залишатися наодинці з якимось дорослим може мати серйозні причини.

За свіжими вітчизняними дослідженнями, «нереальний» та анонімний Інтернет — ще небезпечніше місце. Так, за 2020 рік 1 з 4 дітей (23,5%) зіткнулися бодай з однією з форм сексуального насильства онлайн. Тож кібергрумінг, секстинг, порнопомста — це для дорослих незрозумілі слова, а для багатьох дітей — небезпечна реальність.

Однак чи не найбільше турбує те, що майже половина дітей НЕ поділилися ситуацією насильства, яка з ними трапилася в мережі. І тільки третина тих, хто поділилися, розповіли не друзям і подругам, а дорослим: батькам, старшим сестрам чи братам, іншим довіреним людям, які направду можуть допомогти.

Тетяна Басюк, виконавча директорка Українського фонду «Благополуччя дітей» акцентує: «Про що факти й цифри говорять нам, усвідомленим дорослим? По-перше, наш обов’язок — зосередитися на запобіганні. По-друге, ми маємо виховувати дітей у культурі безпеки: демонструвати її своїм прикладом, навчати правил безпечної поведінки та вчити розпізнавати ризики відповідно до віку. По-третє, діти мають нам довіряти — і в наших силах побудувати ці довірливі взаємини з ними та вчасно прийти на допомогу, якщо вона потрібна.

Упродовж багатьох років ми не просто закликаємо — ми пропонуємо конкретні інструменти. І цього разу наш арсенал поповнився авторськими ресурсними відео для освітян та креативними нагадайками для підлітків 13–17 років. Тож відвідайте Школу безпеки «ТЯМ» — новий простір для формування культури безпеки, і станьте тямущими дорослими».

Як батькам зберегти довіру дитини і захистити її від небезпек *

Близькі та довірливі взаємини з батьками чи тими, хто їх замінює, – це те, що разом зі знаннями найкраще захищає молодих людей від ризикованих ситуацій.

Хороші батьки цікавляться досвідом і точкою зору дитини, її почуттями, мріями, ідеями, тим, як вона розуміє світ. Вони спостерігають за дитиною, намагаються зрозуміти її потреби та причини поведінки. Вони не концентруються тільки на вихованні, адже велике значення має формування емоційного порозуміння з дитиною, яке базується на повазі та довірі.Такі стосунки найкраще будувати від самого початку, але ніколи не пізно взятися їх розвивати.

РОЗМОВЛЯЙТЕ!!!

   У постійному поспіху ми іноді забуваємо, що розмова з дитиною – це не список запитань «для галочки». Пам’ятайте, що ваша дитина глибоко переживає все, що трапляється з нею щодня, навіть якщо не проявляє цього. При цьому вона потребує вашої присутності та уважної, дружньої розмови. 

  Знайдіть час, щоб зупинитися на хвилинку та з режиму дії переключитися на режим уважної присутності. Перестаньте думати про всі клопоти, які на вас чекають, не пришвидшуйте розмови, не перебивайте розповідь, не робіть одночасно інші справи, не поспішайте зі своїми аргументами. 

   Розмова – це діалог, в якому є місце для думки, що не збігається з вашою. Цінуйте моменти, коли дитина висловлює власну думку і захищає її. Підтримуйте в молодій людині це вміння. Адже саме воно захистить її в ситуації тиску з боку ровесників або у випадках, коли хтось схилятиме дитину до чогось, чого вона не хоче або з чим не погоджується. Також будьте присутнім, коли дитина мовчить. У моменти, коли вона не вміє або не готова поділитися своєю історією, дитина повинна відчувати любов, підтримку, доступність і те, що коли вона наважиться розповісти, то зустріне розуміння та прийняття. 

    Побоювання, що батьки не зрозуміють, – часта причина того, чому діти не розповідають їм про свої труднощі. Страх негативної оцінки, покарання чи відсутності схвалення штовхає дитину до відсторонення та брехні. А незнання справжніх переживань дитини та відсутність доступу до її світу, своєю чергою, може приспати батьківську пильність і збільшити вірогідність, що молода людина залишиться без підтримки саме тоді, коли її потребує. Уникайте маніпулювання, висміювання, критики, приниження, залякування, змушування чи порівняння з іншими. Часто у стосунках із дитиною ми реагуємо автоматично  – повторюємо негативні прийоми, від яких самі постраждали в дитинстві. Тому варто придивлятися до своїх реакцій, бути самокритичними та шукати нові рішення.Зверніть увагу: це не означає, що в розмові з дитиною немає місця для вираження батьківської думки та очікувань. Якраз навпаки – висловлюйте все, що для вас як батька чи мами важливо, і пояснюйте, чому. Але ретельно обирайте форму спілкування. (Ми радимо прочитати книгу Адель Фабер та Елейн Мазліш «Як слухати, щоб діти з нами говорили. Як говорити, щоб діти нас слухали»)

НЕ БІЙТЕСЯ ВАЖЛИВИХ ТЕМ!!!

    Розмови, які стосуються складних тем, повинні бути природними і відповідними до віку дитини, елементом щоденного життя, а не одноразовою подією. Пам’ятайте, аби це був діалог, а не лекція, треба цікавитися досвідом та потребами своєї дитини. 

    Використовуйте нагоду, коли важливі для розвитку дитини теми (дружба, стосунки, близькість, сексуальність, відмінність, нетолерантність, проблеми дозрівання, ризикована поведінка тощо) звучать у засобах масової інформації, фільмах чи серіалах. Це може стати приводом для знайомства з міркуваннями дитини та дискусії. 

    Якщо вам складно говорити на якусь тему, не варто цього приховувати. По-перше, це і так буде помітно, а по-друге, ви навчите дитину: між вами не існує табуйованих розмов, навіть якщо тема складна або некомфортна, все одно варто її зачіпати. 

Про взаємини

    Розмовляйте з дітьми про різні почуття, які виникають у взаєминах з людьми, такі як кохання, закоханість, захоплення чи потяг. Звертайте увагу на різні емоційні потреби, які ми прагнемо задовольнити в стосунках: потреба бути важливим, коханим, вислуханим тощо.

    Пояснюйте дитині, що іноді стосунки з людьми можуть бути шкідливими.    Поговоріть про маніпуляції, залежність та використання близькості з поганою метою.

   Разом подумайте, що означають і як конкретно проявляються в стосунках розуміння, довіра, щирість, ефективна комунікація, підтримка та повага до особистих кордонів. Важливо, щоб це не були порожні поняття – постарайтеся навести приклади з власного досвіду. 

Про зовнішній вигляд

    Дуже важливий для підлітка фактор – ставлення до свого фізичного вигляду. Діти, які мають позитивний образ власного тіла, впевненіші в собі. 

Для періоду дозрівання характерна надмірна концентрація на власному тілі. З’являються загострені почуття – надмірний критицизм, неприйняття змін, пов’язаних із дозріванням, концентрація на створенні привабливого образу та пошук схвалення зовнішнього вигляду іншими. 

    Розмовляйте з дитиною про зразки, які нав’язливо пропонують інтернет і ЗМІ, придивляйтеся до того, що дитина переглядає, до відомих людей, якими цікавиться. Як дівчата, так і хлопці дуже сприйнятливі до інформації з медіа: наприклад, «бути сексі» – це мати вигляд і поводитися точно як якийсь конкретний чоловік чи жінка з екрана. 

   Тому дуже важливо врівноважувати медійний посил і допомогти дитині зрозуміти, що не існує єдиного еталону краси. Добре показати інші способи презентувати себе та побудувати власну ідентичність. Варто також розмовляти з дитиною про повагу до власного тіла та образу, а також про те, що наша цінність полягає не тільки в зовнішньому вигляді.

Про самотність

   Молоді люди сьогодні все частіше почуваються самотніми. Якщо ваша дитина не має друзів, не зустрічається зі знайомими, поговоріть із нею про це. Скористайтеся допомогою спеціалістів, наприклад, психолога. Існування близьких друзів – це один із важливих чинників, який захищає дитину від ризикованих контактів, зокрема від спокушання онлайн.

Кібербулінг. Поради для дітей, батьків та вчителів.

На жаль, діти з особливими освітніми потребами часто потерпають від булінгу та кібербулінгу. Діти, батьки та вчителі повинні бути готовими до цього явища, щоб попередити та вчасно ліквідувати.

Слово «булінг» означає утиск, дискримінацію, цькування та інші види жорстокого ставлення однієї дитини або групи дітей до іншої.

Булінг буває:

• фізичний (побиття, підніжки, блокування, штовхання тощо)
• вербальний (словесні знущання, залякування, плітки та образливі вислови, наприклад,  про зовнішній вигляд дитини, її вагу, релігію, етнічну приналежність, здоров’я, особливості стилю одягу)
• соціальний (ізоляція дитини, бойкот, її навмисне відсторонення від групи на перервах, в їдальні, під час позашкільної діяльності тощо)

УВАГА! Батькам дитини, що страждає від булінгу та кібербулінгу треба завжди пам'ятати три важливі речі:

1. Не потрібно карати дитину, коли вона довірилась і розповіла про те, що стала жертвою кібербулінгу (або булінгу).

2. Дитина вже постраждала, і якщо батьки її не підтримають, наступного разу вона може не звернутися по допомогу.

3. Повністю забороняючи доступ дитини до інтернету (або до іншого простору у реальному житті) ви досягнете тільки того, що дитина більше вам нічого не буде розповідати.

Чому діти використовують віртуальну агресію:

• задля реваншу або помсти. Діти, зазнавши нападок у реальному житті, можуть спробувати бути булерами у віртуальному середовищі.
• щоб розважитись. Діти  не усвідомлюють імовірні негативні наслідки своїх вчинків.
• для посилення булінгу. Кібербулінг є додатковим засобом посилення жорстокого ставлення до дитини у реальній групі.

Контролювати віртуальне середовище дитини украй важко. Але є певні стратегії, які допоможуть захистити дитину.

Роздрукуйте, збережіть, поясніть це дитині. 

Поради для дитини 

1. Не поспішай

 Не поспішай, не виплескуй свій  негатив у кібер-простір. Важливо домовитись із  дитиною, щоб вона не відповідала на вразливі повідомлення до того, як порадиться з дорослими. Старшим дітям запропонуйте правило: перед тим, як писати і відправляти повідомлення, потрібно заспокоїтись, притишити роздратування, злість, образу, гнів. Емоції – погані порадники, вони минають, а написане й відправлене в Інтернет продовжує нести та помножувати негатив уже без Вашої волі і контролю.

2. Будуй свою репутацію

  Будуй власну онлайн-репутацію, не провокуйся ілюзією анонімності. Інтернет – це особливе середовище із своїми правилами поведінки - «нетикетом» (новоутворення від англ. net –мережа і «етикет»).  Хоча кібер-простір і надає додаткові можливості відчути свободу і розкутість завдяки анонімності, дитині потрібно роз’яснити, що існують способи довідатись, хто саме відправив повідомлення, хто стоїть за певним ніком (анонімним псевдонімом). І якщо некоректні дії у віртуальному просторі призводять до реальної шкоди – від анонімності залишається лише ілюзія: все тайне стає явним. У віртуальному просторі, як і в реальному, діє золоте правило: стався і дій стосовно інших так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Крім того, Інтернет фіксує історію, яка складається із публічних дій учасників і визначає його онлайн-репутацію – накопичений образ особистості в очах інших учасників: заплямувати її легко, виправити – важко.

3. Поважай факти

  Зберігати підтвердження факту нападів. Потрібно роз’яснити дитині: якщо її неприємно вразило якесь повідомлення чи картинка на сайті (фото, відео, будь-що), правильна реакція – вимкнути екран (щоб зупинити негативний вплив) і негайно звернутись до батьків за порадою. Старші діти можуть зберегти чи видрукувати сторінку самостійно, щоб порадитись з батьками в зручний час.

Що ігнорувати

  Доречно ігнорувати поодинокий  негатив. Одноразові образливі повідомлення найкраще ігнорувати, часто в результаті цього кібербулінг на початковій стадії і зупиняться. Досвідчені форумчани послуговуються правилом: «найкращий спосіб боротьби з неадекватами – ігнор».  Якщо ж реагувати на негативні коментарі, комунікація продовжується.

 Коли ігнорувати не варто

   Не дивлячись на те, що відправник Вам не відомий, якщо листи систематично містять загрози життю і здоров’ю, або порнографічні сюжети, варто поставити до відома телефонного або Інтернет-провайдера, інспектора місцевого відділку міліції із роботи з неповнолітніми (для цього й важливо копіювати повідомлення із загрозами). Якщо образлива інформація розміщена на сайті, варто зробити запит адміністратору щодо видалення цієї інформації.

Нижче наведено ще декілька порад на випадок, якщо вас залякують або переслідують у мережі:

• Повідомляйте про залякування в мережі дорослим. Позначайте такі випадки для розгляду командою YouTube. Блокуйте користувачів, які залякують або переслідують.
• Ніколи не відповідайте на "такі" коментарі, адже це може лише погіршити ситуацію. Хоча це й складно, спробуйте ігнорувати образи.
• Зберігайте та роздруковуйте образливі повідомлення, публікації, зображення чи відео, які ви отримали чи побачили.
• Занотовуйте дату та час публікації образливих повідомлень, а також будь-які дані про особу, яка їх опублікувала.
• Не передавайте відео чи повідомлення, метою яких є залякування в мережі, адже ви станете співучасником.
• Якщо вас постійно ображають, спробуйте змінити свій ідентифікатор користувача, псевдонім або профіль.
• Насамкінець, не ігноруйте випадки залякування інших осіб у мережі. Якщо ви натрапите на такий випадок, повідомте про це та запропонуйте свою допомогу – розкажіть користувачеві про CyberMentors.
• Почувайтеся безпечно в мережі, використовуючи наведені нижче поради щодо запобігання залякуванню:
• Не публікуйте в мережі особисту інформацію.
• Нікому не повідомляйте свої паролі.
• Обдумуйте свої висловлювання, перш ніж публікувати їх у мережі.
• Поважайте погляди інших користувачів. Те, що ви з кимось не погоджуєтесь, не дає вам права бути грубим або ображати інших.
• Періодично шукайте відомості про себе в Google. Ви зможете побачити в мережі інформацію про себе, яка доступна іншим, а також змінити те, що вам не сподобається.
• Програми, що забезпечують миттєвий обмін повідомленнями, мають можливість тимчасового відключення, можна заблокувати отримання повідомлень з певних адрес, навіть змінити телефонний номер. Пауза в спілкуванні руйнує взаємопідсилювані автоматизми кібербулінгу, особливо якщо він мотивований втечею булерів від нудьги та не супроводжується булінгом у реальному житті.

   Правила для свідків

 Якщо ви стали очевидцем кібербулінгу, існує три типи правильної поведінки:

1) виступити проти булера (дати йому зрозуміти, що такі його дії оцінюються вами негативно),

2) підтримати жертву (особисто чи в публічному віртуальному просторі висловити думку про те, що кібербулінг – це погано; цим Ви надаєте емоційну підтримку, так необхідну жертві),

3) повідомити дорослим про факт некоректної поведінки в кібер-просторі.

   Поради для батьків

•    Важливо, щоб профілактичні дії з впровадження правил, або дії допомоги у випадку нападів батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності, підтримки. Своє хвилювання і тривогу можна обговорювати з іншими дорослими, наприклад, іншими батьками, діти яких були жертвами булінгу (програма дій школи може включати організацію таких зустрічей). Варто також поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання якого із кібербулінгом є особливо небезпечним. 
•  Опановуйте нові знання. Батьки мають регулювати користування дитини новими технологіями щоб не залишати дитину наодинці з віртуальною реальністю, батьки мають самі опановувати інтернет, навчатися користуватися планшетом або смартфоном тощо. Ви ж розповідаєте про правила дорожнього руху та правила користування побутовою технікою? Не забувайте й про правила безпеки в інтернеті.
• Будьте уважними до дитини уважно вислуховуйте дитину щодо її вражень від інтернет-середовища звертайте увагу на тривожні ознаки після користування інтернетом, які можуть вказувати на те, що дитина стала жертвою (засмучена чимось, відмовляється спілкуватися тощо).
• Підтримуйте довірливі взаємини з дитиною доступно розкажіть дитині про кібербулінг, поясніть свою мотивацію: ви піклуєтеся, а не намагаєтеся контролювати приватне життя наголосіть, що якщо дитині надходять образливі листи, есемески або виникають інші проблеми в інтернеті, вона може розраховувати на допомогу батьків не потрібно погрожувати покаранням за відвідування небажаних сайтів — ліпше пояснити загрозу, яку несуть ці сайти.
• Здійснюйте обмежений контроль. Можна відстежувати події онлайн-життя дитини через соцмережі, спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона в інтернеті. Щоб запобігти комп’ютерній залежності, регламентуйте час користування інтернетом, адже діти часто втрачають відчуття часу онлайн вагомим фактором впливу на дітей є позитивний приклад батьків: якщо вони самі просиджують години за розвагами в інтернеті, забороняючи натомість дитині, вплив їхніх виховних заходів буде суттєво низький.
• Застосовуйте технічні засоби безпеки для захисту від інформаційних загроз навчіть дитину користуватися спеціальними безпечними пошуковими системами можна використовувати програми-фільтри батьківського контролю, які відкривають доступ тільки до обмеженого переліку безпечних для дітей та блокують шкідливі сайти з недитячим контентом (такі фільтри можна встановити в операційній системі або в антивірусній програмі).
• Формуйте комунікативну культуру роз’ясніть дитині, яка її власна поведінка буде вважатися нормальною, а яка небезпечною чи безвідповідальною зауважте, що спілкування в інтернеті, як і в реальному житті, має бути відповідальним: воно може мати певні наслідки і для самої дитини, і для людей, з якими вона спілкується в інтернеті не варто створювати вигадані образи, негативно реагувати на кожне повідомлення провокативного характеру.

Якщо дитина — кібербулер

 У такому разі потрібно заспокоїтися і перевірити інформацію, можливо, проконтролювати комунікації дитини. Діяти обережно та комплексно, обов'язково проконсультуватися з психологом та поговорити з вчителями, друзями. Причиною такої поведінки можуть бути психологічні проблеми. Не варто звинувачувати школу або батьків жертви у роздмухуванні ситуації та применшувати значущість проблеми . Ніхто з батьків не хоче, аби їхні діти опинилися в ситуації кібербулінгу — ні в статусі жертви, ні в статусі булера. Батьки, пам'ятайте, що це ваша дитина, і вона потребує вашого розуміння та захисту, не зважаючи ні на що. 

Вчителям та батькам

 Доведіть до дітей, що анонімна свобода в інтернеті умовна. Адже коли дії в інтернеті спричиняють реальну шкоду або кримінальну відповідальність, правоохоронні органи можуть довідатись інформацію з профілів, встановити координати комп'ютерів, з яких людина відправляла повідомлення тощо. Якщо кібербулінг має ознаки шахрайства, погроз, вимагання, відверто сексуальний характер, слід звернутися до правоохоронних органів.

 Виховання здорових стосунків може допомогти зупинити булінг!

• Попередження булінгу та втручання у разі такого інциденту – це більше, ніж просто його припинення. Це сприяє також розвитку здорових стосунків.
• Здорові стосунки передбачають взаємодію між людьми на основі взаємної поваги, чи то особисто, чи через Інтернет.
• Метою є надання допомоги у забезпеченні того, щоб усі учні мали здорові, безпечні, засновані на взаємній повазі, доброзичливі стосунки.
• Вчителі, батьки та інші дорослі надають підтримку і дають особистий приклад дітям, показуючи їм, якими мають бути здорові стосунки.
• Позитивні стосунки дітей з іншими дітьми залежать від позитивних стосунків із дорослими.
• Учні, які здатні підтримувати здорові стосунки, навряд чи будуть знущатися з інших, скоріше вони будуть підтримувати учнів, які є об’єктом булінгу, і будуть більш здатними досягти своїх цілей в освіті.
• Пропагування здорових стосунків є головним способом запобігання булінгу і створення безпечної й приязної атмосфери у школі.

 З метою запобігання насильству та протидії булінгу в шкільному середовищі, педагогам, і в першу чергу класним керівникам необхідно стежити за груповою динамікою класу, щоб вчасно виявляти випадки булінгу та реагувати на них. Налагодження довірливих стосунків з дитиною сприятиме можливості заохочувати її розповідати про свої проблеми класному керівнику, практичному психологу або соціальному педагогу, а також своїм батькам. Важливо, щоб розмова була спокійною і виваженою, що дозволить знизити рівень тривожності та агресивності у дітей та дорослих.

 Для здійснення превентивної діяльності та вирішення ситуації насильства чи булінгу важливо застосовувати командний підхід (класний керівник, практичний психолог, соціальний педагог, інші спеціалісти за потребою), працювати не лише з дитиною, яка стала жертвою, чи з переслідувачем, але й з усім класом.

 Важливо знайти нові підходи до взаємодії з учнями та їхніми батьками. У цьому можуть допомогти різні профілактичні програми навчання учнів та дорослих (в т.ч. і педагогічних працівників) новим формам поведінки, виховання стресостійкості особистості, здатної самостійно, ефективно і відповідально будувати своє життя. Головна перевага таких програм – це формування відповідальності людини й громади за власну поведінку і поведінку інших, готовність прийти на допомогу, розв’язати конфлікт. Профілактичні програми, призначені для проведення групових занять з учнями та дорослими, можуть включати групові заняття з розвитку комунікативних навичок, профілактики асоціальної поведінки з основами правових знань, а також заняття, спрямовані на допомогу в досягненні позитивних життєвих цілей тощо

Корисні посилання, які допоможуть вам :

• Центр кращого  інтернету в Україні: https://betterinternetcentre.org/ 
• Штрафи за булінг
• Он-лайн курси безпеки в інтернеті - https://onlinesafety.info/#/home
• Проект проти булінгу  від МінЮсту: #СТОПБУЛІНГ
• Сайт проти цькування - https://www.stopbullying.gov/ 
• Дізнайтеся більше про День безпечного Інтернету на www.saferinternetday.org
• Протидія булінгу в закладах освіти. Безкоштовні он-лайн курси.

Булінг як соціально-педагогічна проблема

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ ПІД ЧАС ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ !!!

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

10 порад як організувати навчання дитини

під час карантину

1. Сімейна нарада

Планування і організація – важливі складові успіху домашньої освіти під час карантину. Якщо ви хочете, щоб навчання пройшло успішно, зберіть всю сім’ю за одним столом і проговоріть, як тепер зміниться ваше життя.

Поговоріть з дітьми про нові правила і донесіть до них думку, що, незважаючи на те,що вони тепер сидять вдома, вони все одно будуть отримувати домашні завдання, які необхідно виконувати вчасно.

2. Розробіть розклад

Важливо створити розклад, який буде включати в себе навчання, прийоми їжі, домашні справи та інші заняття.

Підключіть до створення розкладу дітей – їм буде простіше дотримуватися його, якщо вони приймали участь у його створені.

3. Зверніться до школи за підтримкою

Зверніться до школи вашої дитини, яким чином вони готові вам допомогти: це стосується шкільної програми, онлайн-платформ і доступних ресурсів.

Поспілкуйтеся з учителем вашої дитини і дізнайтеся, чого конкретно від неї очікують з точки зору виконання завдань і шкільної роботи на час карантину.

4. Створіть дітям відповідне освітнє середовища

Не забувайте про те, що кожна дитина має різні здібні до навчання і концентрації, і кожен буде відчувати себе комфортніше в різних умовах.

Допоможіть їм створити власний робочий простір: за обіднім столом, у власному ліжку або в затишному кріслі у вітальні.

І не забувайте про те, що іноді зміна локації більше підходить дітям, які звикли переходити з одного класу в інший з кожним наступним уроком.

5. Не бійтеся запропонувати «хабар»

Деякі школярі мотивують себе самі, а деяким потрібно ввести додаткову умову, наприклад: «Тобі потрібно зробити одне, перш ніж ти зможеш зробити друге».

Обмінюйте зроблені уроки на час, проведений перед телевізором або за відеоіграми, однак запам’ятайте, що правила повинні бути прозорими і чіткими, щоб діти ясно розуміли, що їм потрібно зробити для того, щоб отримати певну нагороду.

Для дітей молодшого віку, рекомендуємо, записати всі справи на день і викреслювати їх у міру виконання, щоб діти могли спостерігати за своїм прогресом (метод «Чиста дошка»).

6. Робіть перерви

Протягом звичайного шкільного дня у ваших дітей є можливість перепочити – перерва. Не забувайте дозволяти їм робити такі ж перерви, коли вони займаються вдома.

7. Дайте дітям владу

Якщо подумати, зовсім неважливо, в якому порядку діти будуть виконувати завдання і робити домашню роботу. Необхідно надати їм можливість самим вибирати порядок роботи і терміни її виконання.

Просто візьміть аркуш паперу і запишіть на ньому всі завдання на сьогодні. Дозвольте дітям самим виконати завдання з цього списку в будь-якому зручному для них порядку, викреслюючи ті, які вже готові.

8. Обговоріть зроблене

Важливі короткі заключні зустрічі, які варто проводити з дітьми в кінці кожного навчального дня.

Обговоріть питання, які у них виникли, відмітьте прогрес у навчанні.

9. Похваліть дітей та себе

Ви опинилися в незнайомій ситуації,  ваш «шкільний день» не буде ідеальним, і це нормально. Просто пам’ятайте, що і ви, і ваші діти адаптуються до чогось абсолютно нового, тому вас неминуче чекають труднощі .

Карантин – це важкий стрес для всіх. Невизначеність, страх за власне здоров’я, хвилювання за близьких, напружена обстановка на роботі, а ще й закриття шкіл – це стрес для кого завгодно. Знайдіть можливість похвалити дітей та себе у цій ситуації.

10. Відпочивати та веселитись

Не звинувачуйте себе за те, що щось не вдалося. Станьте однією командою, прислухайтеся один до одного і не забувайте відпочивати і веселитися.

«Як створити позитивну атмосферу в сім’ї»

   Психологічний комфорт – це відчуття задоволення, прийняття оточення, відповідності стану індивіда до навколишніх умов існування. Якщо змалечку дитину виховувати в атмосфері любові та взаємопорозуміння, вона виросте чуйною та доброзичливою.

   Відчуття безпеки і любові в сім'ї, час, який дитина проводить разом з сім'єю, спільні заняття, такі як ігри, читання книг або спілкування - дуже важливі для неї, не менш, ніж правильне харчування, фізична активність і сон.

   Батьки можуть думати, що, коли вони залучають дітей до різних позашкільних занять і допомагають робити уроки, то це забезпечить їм успішне майбутнє. Однак при цьому вони можуть проводити з дітьми мало часу, і в цьому їхня помилка.

   Коли батьки проводять з дитиною багато часу, коли вони спілкуються і веселяться - це приносить величезну користь. Так дитина відчуває, що її цінують і люблять, і це почуття залишається з нею на довгі роки.

   Коли батьки проводять з дитиною час наодинці, вона отримує можливість вільно висловлювати свої думки і почуття. Між дитиною і батьками зміцнюється емоційний зв'язок, завдяки чому вона стає більш впевненою у собі і своїх силах.

Розглянемо кілька занять, які можуть в цьому допомогти

1. Вживайте їжу всією сім'єю. Це заняття передбачає, що всі члени сім'ї спільно обговорюють меню, допомагають у приготуванні страв, накривають на стіл і прибирають зі столу після вживання їжі. Важливо, щоб при цьому були присутні всі члени сім'ї.

2. Візьміть за звичку читати разом з дитиною книги кілька разів на тиждень. У старших дітей і підлітків можна запитати, яку книгу вони зараз читають, і прочитати її самим. В обох випадках обговорюйте прочитані книги з дитиною. Запитайте, що їй сподобалося в книзі. Якщо книга художня, запитаєте, що дитина думає про її розв'язку або будь-які інші елементи сюжету.

3. Відвідуйте разом з дитиною громадські заходи. Це можуть бути концерти, паради або благодійні заходи.

4. Плануйте вечори ігор разом з сім'єю. Це можуть бути настільні або комп'ютерні ігри. Це заняття принесе дитині багато задоволення.

5. Обмінюйся з дитиною улюбленою музикою - слухайте її разом, співайте або навіть танцюйте.

6. Разом з дитиною займайтеся спортом або іншими заняттями, які передбачають фізичну активність. З маленькими дітьми ви можете просто грати у квача або футбол. Пізніше ви можете разом ходити в спортзал або басейн. Запускайте повітряного змія. Використовуйте всі способи разом проявляти фізичну активність і отримуйте від цього задоволення.

7. Побудуйте разом з дитиною вежу з кубиків або лего.

8. Подивіться разом з дитиною кіно - вдома або в кінотеатрі. Обговоріть переглянутий фільм. Подумайте, у чому він може бути повчальним. Обговоріть з дитиною героїв, сюжет і цінності, представлені у фільмі.

9. Плануйте сімейні заходи на вихідні: катання на велосипедах, поїздки, пікніки тощо.

Врешті, такі заняття згуртують вашу сім'ю і зроблять її більш дружньою. У ній дитина буде відчувати, що її люблять і приймають. Ви всі поступово почнете розуміти і цінувати один одного.

Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання?

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги?

Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

Перший етап – перший час виконуйте завдання  разом із дитиною.

Прагніть зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясуйте, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.

Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.

Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

Тож будьте гарним прикладом для вашої дитини  і допоможіть їй!

Пам’ятка для батьків

Психологічна підтримка випускників, які беруть участь у ЗНО

Чому вони так хвилюються?

• Сумніваються у повноті та міцності знань
• Стрес незнайомої ситуації
• Стрес відповідальності перед батьками і школою
• Сумнів у власних здібностях: у логічному мисленні, умінні аналізувати, концентрації і розподілу уваги
• Психофізичні і особистісні особливості: тривожність, стомлюваність, невпевненість у собі

Чим Ви можете допомогти своїй дитині в складний період підготовки та складання ЗНО? 

• Володінням інформації про процес проведення іспиту
• Розумінням і підтримкою, любов’ю і вірою в її сили
• Відмовтеся від закидів, довіряйте дитині.
• Якщо школяр хоче працювати під музику, не треба цьому перешкоджати, тільки домовтеся, щоб це була музика без слів.

Участь у підготовці у ЗНО

• Обговоріть, який навчальний матеріал потрібно повторити. Разом складіть план підготовки.
• Разом визначте, «жайворонок» випускник або «сова». Якщо «жайворонок» – основна підготовка проводиться вдень, якщо «сова» – ввечері.
• Проведіть репетицію письмового іспиту (ЗНО). Встановіть тривалість пробного іспиту (3 або 4 години), організуйте умови для роботи, при яких випускник не буде відволікатися. Допоможіть виправити помилки і обговоріть, чому вони виникли.
• Організацією режиму (саме батьки можуть допомогти своєму одиннадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО)
• Під час підготовки дитина регулярно повинна робити короткі перерви.
• Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодні екзамену вона раніше припинить підготовку, сходить на прогулянку і ляже спати вчасно. Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не придбання знань.